Зґвалтування, як спроба вбити жіночність

Ольга Муха
10.08.2022
woman in the water

«Вмерти легше, ніж жити з цим тягарем», – якось сказала мені молода жінка. Колись вона мріяла про перше кохання, уявляла перший інтимний досвід. Натомість була зґвалтованою в 15-річному віці.

Інша дівчина роздумувала над тим, чому її спогади про зґвалтування роздробились і забулись: «Я б не витримала б тоді цієї правди… Не змогла б з цим жити…».

Зґвалтування – це паплюження, приниження дівочої/жіночої душі, ідентичності, жіночності, з яким потрібно навчитись співіснувати так, ніби насправді ти жива, хоч всередині щось вмерло, вірніше – щось вбили! Це не стихійне лихо, це справа рук інших людей…

Швейцарська травматерапевтка Барбара Шмідегер стверджує, що найважчим типом психічної травми – є травма спричинена іншою людиною. Це є «навмисно спричинений акт, який торкається серця нашої ідентичності (сексуальна ідентичність). Тому зґвалтування є не тільки приниженням, спаплюженням тіла!.. Це – проникненням в основу тіла».

Я навмисно використовую термін – зґвалтування, замість – сексуальне насильство. Поясню, чому. Ґвалтування в нашій мові має корінь «ґвалт», що трактується як сильний крик, галас; благання про допомогу. Цікаво, що російською мовою «ізнасілованіє» має корінь – насилля. Але воно не дуже влучно передає суть цього злочинного дійства.

Колективна українськість неодноразово зазнавала ґвалтування російською «машиною». І щоразу реакція з боку злочинців була схожою на реакцію ґвалтівника, який шукає вину і відповідальність за скоєне в постраждалій особі. Та й не вважає це злочином, як таким…

Розумію, що ця тема досить непроста і більшість людей намагатимуться її уникати. Але це зовсім не означає, що заперечення чи витіснення важких переживань їх повністю дезактивує. Вони нікуди не подінуться, а житимуть своїм окремим життям в капсулі, яка колись лусне.

Для жінок зґвалтування під час війни – це подвійна психічна травма. По-перше, жінка стає упокорена, принижена, спаплюжена. А, по-друге, вона стає об’єктом тріумфу ворога над чоловіком, який не зумів її захистити.

Професорка Джудіт Герман, авторка книги «Травма, шлях до одужання» вважає, що жіночі тіла є «важливим місцем війни», тому зґвалтування є невід’ємною частиною стратегії воєнного часу та засобом приниження супротивника. «Сексуальне насильство над жінками має на меті продемонструвати перемогу над чоловіками іншої групи. Це битва між чоловіками за тіла жінок».

Зґвалтування жінок під час війни є ознакою домінування чоловіків, які борються між собою, використовуючи жіночі тіла. Раніше солдатам за участь в бойових діях платили мало грошей. І дозвіл на це був важливим моментом маскулінності і уникненням покарання за злочин.

Культуральним аспеком сексуального насилля є відображення патріархального устрою і протистояння чоловіків і жінок. В деяких країнах, в мирні часи, ґвалтівника одружують з жертвою, а під час війни – зґвалтованих жінок і дівчат продають в сексуальне рабство.

Вирішити дилему стосовно оприлюднення чи утаємничення зґвалтування – непросто. Якщо немає зізнання, то ймовірність покарання злочинця знижується. Розкриваючись, є ризик носити тавро спаплюженої жінки, якщо суспільство не є готовим щодо розуміння і прийняття цього злочину.

Постраждалі від зґвалтувань жінки почуваються забрудненими, скаліченими в ділянці ґеніталій, відчуженими від інших людей. Вони вважають себе винними, втрачають віру в справедливість світу, мають труднощі з відчуттям власних меж і меж інших людей. А також вони відчувають величезний сором і думають, що не мають права жити. Психотерапевти відчувають брак метафор, працюючи в полі цих складних переживань. «Не вистачає слів, тому і не вистачає метафор», – вважає німецький професор, психотерапевт Ульріх Заксе – провідний фахівець в області психотравматології.

Зґвалтування можна віднести до тортур, але все одно – це якісно інше переживання. Чому воно не залишає по собі цілісного спогаду? Чому важко підібрати слова і цей стан часто називають «невимовним жахом»?

Нейрофізіологи вважають, що структури мозку,які активізуються під час стресу, втрачають зв'язок між собою в момент зґвалтування.
До прикладу, коли щось відбувається довкола нас , то одна із структур мозку, а саме – лімбічна система, надає значення цій події. Якщо подія розцінюється, як небезпечна, організм наповнюється гормонами стресу, які готують нас до реакцій: бий або втікай.

Коли людина відчуває безпорадність, параліч волі, то блокується можливість діяти (втікати чи боротись). Але так як гормонів стресу в організмі є забагато, то зв'язок між лімбічною системою (регулятора емоційно-мотиваційної поведінки) і корою головного мозку (місцем когнітивного опрацювання подій, логічного мислення) розривається. Саме цей розрив (дисоціація) дає можливість якось перенести той жах, той нестерпний психічний і фізичний біль, який супроводжує зґвалтування.

Переживання «заморожується» в лімбічній системі мозку, що є причиною виникненню флешбеків (флешбек – це така реакція, під час якої індивід почувається чи діє так, ніби травматична ситуація повторюється).

Ця частина мозку не має пам’яті, тому, схожа за найменшими ознаками ситуація, кваліфікується, як небезпечна. Це дуже важливо знати і розуміти, бо коли людина має флешбеки, вона вважає себе божевільною і її прагнення отримати допомогу зводиться до нуля.

Підсвідомо люди уникають всього, що нагадує їм про травму (не ходять в кіно, на побачення, уникають інтимних стосунків). Їм вкрай важко розділити з кимось цей жах і просити про допомогу.

Існує суспільна стигматизація стосовно жінок і дівчат, які перенесли зґвалтування. Часто шукають провину в жінці, яка ніби то «не так була одягнута», «не так себе поводила». Тобто фокус відповідальності за скоєний злочин зміщується зі злочинця в бік постраждалої.

Согалія Абдулалі, яка сама є постраждалою від зґвалтування, написала книгу про це. «Жахайтеся, та не впадіть зі стільця, щоб їй не довелося дбати про вас. Вірте їй, просто вірте!», – звертається вона до психологів. Тобто, важливою є ще і система підтримки фахівців. Бо слухаючи і переймаючись шокуючими спогадами постраждалих осіб, є ризик непрямої психічної травматизації. А з іншого боку – є ризик недовіри, бо немає цілісного спогаду, немає цілісної картини в описі цього жаху.

Існує велика різниця між тим, щоб ПЕРЕНЕСТИ щось і ПРОЖИТИ.

Перенести – означає залишитись зовні майже таким, як і раніше. Але зсередини бути подробленим на шматки.

Прожити – означає зібрати ті шматки докупи, осмислити, відчути, осягнути і вплести їх в загальний плин свого життя.

Я маю метафору стосовно цих двох понять, яку мені вдалось узгодити з молодою дівчиною, яка в підлітковому віці стала жертвою групового зґвалтування. Уявіть, що ви стоїте перед великим полем, і потрібно ПЕРЕНЕСТИ на інший край поля якусь важку ношу. Ніхто не допоможе! Навпаки, хтось буде погрожувати страхом смерті, підганяти і принижувати.

Ця ноша є вкрай важкою, бо невідомо, чи дійдеш до іншого краю поля, чи тебе розірвуть на шматки? Але дисоціація робить свою справу і немає того нестерпного болю, є споглядання на себе збоку. І ніби хтось інший, а не ви вже на краю поля…

ПЕРЕЖИТИ неймовірно важкий пошматований, викинутий зі свідомого поля досвід, потрібно буде разом з кимось, хто здатен створити і підтримувати відчуття безпеки. Для початку потрібно це «поле» звільнити від бур’янів, виорати, засіяти житом. Виростити те жито, зібрати врожай. Потім спекти житнього хліба і скуштувати його. Він може бути на смак гіркуватим, гарячим, але це про – ПЕРЕЖИТИ. І для цього потрібні сили і час. А ще – обов’язкова віра в те, що людина здатна проживати своє життя, нехай яким складним воно не є… І знаходити сенс навіть в тих речах, які здаються нелогічними, безглуздими і навіть не людськими…

Читайте також

PTSD blog cover, man looking to the nightsky

Що важливо знати про ПТСР?

Важливо розуміти картину і наслідки посттравматичного розладу наявність якого може негативно вплинути на якість життя людини.

Blog author photo
Ольга Муха

06.05.2023

Quarantine blog photo

Як говорити з дітьми про війну?

Ми живемо в умовах війни вже півроку І дуже важливо правильно розповідати про війну дітям

Blog author photo
Ольга Муха

23.08,2022

how to find psychotherapist image

Як знайти хорошого психолога?

Реалії сьогодення можуть негативно відображатись на самопочутті багатьох людей. Що ми робимо, коли почуваємось недобре?

Blog author photo
Ольга Муха

27.05,2020