Як говорити з дітьми про війну

Ми живемо в умовах війни вже півроку і комусь, можливо, ця інформація буде виглядати не актуальною. Але часом щось відбувається і в затяжному періоді війни. І тоді, особливо дітям потрібні пояснення, в той час коли дорослі вже давно забули мову, якою розмовляють діти. Бо вже давно були дітьми…

Війна для всіх, без винятку, є надзвичайною подією (йдеться про притомних людей), оскільки вона несе загрозу, руйнування, втрати та смерть. Діти є більш вразливою категорією населення щодо небезпеки. Вони потребують безпечного простору і пояснень щодо світу, який несе загрозу.

Пам’ятаєте, як змінювались наші ігри та вподобання в дитинстві? Спочатку діти граються поряд, а потім вони починають гратися разом. З часом гра переходить на другий план, бо приходить час вчитися. Отож, в залежності від віку, дітям потрібно пояснювати про небезпеку і війну по-різному.

Дітей до 7 років важливо уберегти від переглядів новин, відеороликів, фото, які стосуються війни. Побачене і почуте може емоційно їх переповнювати. При цьому, кожна дитина може реагувати по-своєму. Хтось починає злитись, ламати іграшки, бити інших дітей. І часто батьків хвилює те, що дитина може комусь завдати болю, але вони можуть не помітити, що боляче їй самій.

І навпаки, коли дитина поводиться спокійно, стає більш слухняною, то батьки можуть вирішити, що з дитиною все в порядку. При цьому не береться до уваги, що вона відмовляється від власних потреб.

Інформацію про війну дошкільнятам варто надавати за допомогою книг з відповідними картинками. А також важливо, щоб дитина знала, що батьки готові з нею говорити про це, пояснювати, називати її почуття (страх, гнів, безсилля і т.д.).

Більшість батьків вкладають спати своїх дітей і саме перед сном чують від них багато запитань. Важливо шукати відповіді на всі їх питання і відповідати просто і коротко. Наприклад, на питання: «коли закінчиться війна?» можна відповісти – «коли чужинці підуть або ми їх виженемо з нашої землі!». Але не варто казати маленьким дітям: «Коли ми повбиваємо всіх ворогів!».

Якщо сім’я була змушена переїхати в більш безпечне місце, то важливо розповісти дитині про це. Вона має право знати, чому вона змушена покидати свій дім, свій дитячий садочок, своїх друзів. Якщо тато лишився в Україні, то варто пояснити, що він допомагає вигнати чужинців (тобто тато буде не вбивати ворогів, а буде виганяти їх).

Чим меншими є діти, тим більше вони реагують на рівні тіла. Тому варто застосовувати техніки, в яких вони могли б відчувати своє тіло. Це ігри з піском, з водою, вертіння та гойдання на гойдалках.

В залежності від пори року у дітей є можливість гратися по-різному. Восени, наприклад, гратися в сухому листі, а взимку – в снігу. Навесні та восени діти люблять досліджувати дно калюжі і варто сприяти цим дослідженням і підтримувати прагнення гратись з іншими дітьми. Також не варто забувати про творчість: малювання, музику, танці, співи.

Якщо дітей дошкільного віку вкладають спати, то після восьми років діти часто засинають самі. Тому важливо бути поряд з дітьми від 8 до 10 років перед сном, бо саме в цей час у них часто виникають питання, на які важливо шукати відповіді. 

Батькам потрібно максимально підтримувати структуру дня такою ж, якою вона була в дитини до війни (пробудження вранці, спільний сніданок і спільні прогулянки і т.д.). І не менш важливо мати зв'язок з родичами через відео, телефонні розмови, листування (краще паперові листи, а не електронні), якщо ви були змушені покинути свою домівку.

Важливо приймати будь-які почуття дітей, називати їх (смуток, безсилля, відчай, злість і т.д.) і пов’язувати з певною ситуацією замість того, щоб карати.

‍Діти 10-12 років спілкуються з іншими дітьми, мають доступ до YouTube, Facebook. Вони можуть здаватися дорослими і самодостатніми, але їх також потрібно розуміти і вміти заспокоювати. Коли вони відчувають, що близькі їм люди хвилюються, то щоб не перевантажувати дорослих своїми проблемами, емоціями, можуть не ділитися переживаннями і нічого не запитувати про війну. 

Часто вони можуть говорити про це так, як вони чують і розуміють. І розповідати про щось жахливе, як про щось прикольне чи круте. Можна прямо запитати: «Що ти бачив(ла) сьогодні і що ти думаєш з цього приводу? Що думають твої друзі?».

‍Підлітки самостійно читають новини, обмінюються думками в різних соціальних мережах. Вони можуть отримувати стільки інформації, що їх це також може перевантажувати. Але вони прагнуть займати іншу позицію (наприклад, в противагу батьківській).

Діти в пубертатному періоді прагнуть проявляти свої відчуття голосно і так, щоб про це всі чули. Подібні реакції сприймаються як перебільшені, і це дійсно так. Але всі дорослі були підлітками і важливо з розумінням ставитись до цього непростого періоду життя. Важливо допомогти структурувати почуття і реакції дитини, підібрати відповідні слова, наприклад: «Зараз ти почуваєшся безпорадним і через це хочеш щось трощити, ламати».

Часто підлітки мають прагнення до небезпечних ситуацій. Тому батькам важливо вчитися витримувати їх реакції, підбирати слова, бо самі вони не знають, що з ними відбувається.

Важливо показувати розуміння щодо їх станів, бо вони можуть самі себе лякатися, і боятися, що зійдуть з глузду. Підлітки можуть показувати тенденцію до деструктивної поведінки. Варто реагувати з більш виваженої позиції, наприклад: «Те, що ти робиш – не добре, але ясно, що ти прагнеш виразити ці почуття. Ти – нормальний, з тобою все добре! Ти реагуєш нормально в ненормальній ситуації і давай разом подумаємо, що ми можемо зробити».

Підлітки можуть намагатися брати на себе відповідальність замість дорослих. І тоді вони ставлять свої потреби на друге місце. Дуже важливо аби у них була можливість просто побути підлітками, хоча б іноді. Бо крім прагнення перестрибнути в доросле життя, вони ще мають набутися дітьми…

Для того, щоб було простіше зрозуміти дитину, спробуйте з кимось із дорослих порефлексувати, як ви почуваєтесь стосовно новин з фронту, зі світу дипломатії. І тоді зрозумієте, як непросто дитині, якщо дорослі не завжди можуть підібрати відповідні слова стосовно своїх переживань.

Всі дитячі труднощі, які неможливо опрацювати психологічно поряд з батьками, будуть ускладнювати їм життя, ламати їх долі. Звісно, діти знайдуть якийсь вихід своїм накопиченим емоціям або будуть прагнути ізолюватись, закриватись від незрозумілого і чужого світу. Але чи стануть вони більш щасливими?..

P.S.: цією інформацією з нами – українськими психотерапевтами, поділились наші колеги з Німеччини – Мануела Вайнхьопль та Габі Концей. Вони працюють з дітьми, які зазнали страждань через війну.